Примара та з минулого явилась
Була весна і вечір. Я одна,
Калейдоскопом спогадів, що снились
З’явилася…І от стоїть чудна…
Обіймами сріблястими накрила,
Щось шепотіла і згадала я,
Ті карі очі і кохання силу,
Якою ж я щасливою була…
Ти ж не кохав…Та що я тоді знала?
Надіялась…Гадала на зорю,
Мені кохання дарувало крила,
Я вірила, що скажеш ти: « Люблю…»
Сльози з минулого…Хіба ж можливо?
Що ви пролились через стільки літ?
Як я просила тоді в неба дива,
Як мріялося я про душі політ…
Минуло. Не збулося.Се ля ві.
У віршах я шукала порятунку,
Навіщо ж знов явився ти мені,
Фантом любові в срібних обладунках?
Мій лицарю…Тебе намалювала
Я фарбами любові у душі,
Ти-тільки тінь.Лиш тільки тінь.Примара.
Чому ж тоді так боляче мені?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190952
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.05.2010
автор: WildVictoria