із наших кранів йде така вода
З таких глибин, що краще оповитись
У саван чорний.
Там між застібками - слюда,
якою, як чутками, слід напитись
У день холодний.
Електронний вік
родив у крані осад з-попід тину
заводу, кинутого Богом
і проклятого
Людьми. Чи є сліди у цій країні
збагаченого урану?
Лише п*яні
ідуть з синами дідусі осанні
На прозекуцію останню,
Стратифікацію війни...
Чужа, я витікаю з крану,
І скрапую долонями увверх,
Високу вилицю вилизую як рану,
Косою перекреслюю траву,
А поруч ти, мов каменем, затерп,
Коли впізнав мене таку...слабку...і станом
Охоплену вогнем. Посередині
Розрізали водою…і по нині
Течу сукровицею до полину,
Течу водою до дитини,
Що не пізнала чорної води…
Вода. Тече. Та не зціляє.
Вогонь. Горить. Та не пече.
І вітру крила загортають
Землею латане плече.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190852
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.05.2010
автор: Хельга Ластівка