Я чекав цього дня, лиш зали́шив порiг за спиною.
Била злива в лице - та я йшов до своєї мети,
Бо я знав, що завжди ти душею, кохана, зi мною,
Що з далеких дорiг буду мати до кого прийти.
В невiдомих краях довелося менi мандрувати,
Зустрiчати весну, де тiкає земля в океан.
Вiдмовляти собi - до копiйки копiйку складати,
I лиш зрiдка ввi снi обнiмати жада́ний твiй стан.
Та й тобi було важко прожити у рiдному краї -
Нiби вдома, та в скрутi нiхто не пiдставить плече.
I подушка мокрiла ночами, напевне я знаю,
I клубок той у горлi, мабу́ть, ще й донинi пече.
Час невпинно летить. Час, говорять, загоює рани.
Час лiкує - з сердець вiдганяє тривогу-бiду;
Тож тепер не сумуй, витри сльози назавжди, кохана, -
Ось наш час i настав. Зустрiчай. Я до тебе iду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190478
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.05.2010
автор: Salvador