Всього лише передумова кулі –
безокість неба ввись, розлогі сни
корінням в тебе. Спалені мости
не вміють тліти; стомлений цей вулик
блуканням вулиць в пам'яті віків.
А, може, поспіхом розплести лабіринт,
повірити казкам і в тінь дощів
і впасти талим снігом в літа плин?
Зимі ж залиште всіх сніговиків,
о тій порі порослий димом дах,
час ночі - найсинішому з птахів,
а зорям всім на ранок - земний шлях.
Цей постріл мовчки – завше навмання
і завжди влучно. Знов шаліє вітер,
не лишить нитки втікачам для віри
в рятунок тишею знекровленою. Я
Лишу терпкий лиш попіл після скону,
та лету крила прагнутимуть знову.
І з'ява фенікса оберне все на вістрі.
Немає Лети, понад нами – висі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190416
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.05.2010
автор: Бука