Замало димарів пташиним крилам,
аби весні зотлілій розцвісти.
Міняти дощ, мовчання довгоплинне,
собі лишивши тіні та котів.
Торішнім небом-тверді та сузір'я
простують горе-шляхом безупинно,
Аби лиш сни і очі не зотліли.
Вернув-би горе-шлях назад у жито,
де воля дише лагідні вітри.
То горе, може, в безвісті тікало,
полин уплівши й лілії в вінець.
Весна розквітне знов зеленооко,
і сизь розгорне кронам й серед ночі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189862
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.05.2010
автор: Бука