Між думок витає паніка,
Бо душевного "Титаніка"
Поглинув час.
Він, невпинно опираючись,
І від болю знемагаючи,
Між хвиль кричав.
А вони, брехливі, зрадили,
Крижаними зорепадами
Лягли на борт.
Тонуть усмішки сполохані,
Бо , виходить, що закоханий
Убив любов.
І на дно спадають каменем
Почуття, які між нами є.
Колись спливуть.
І злетять у небо спогадом
Не для нас, мабуть. Для чого нам
Шукати суть?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188123
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.05.2010
автор: Юлька_Гриценко