Іде весна. Така жива,
Предивні творячи дива.
Земля вдягається в обнову,
Замри, краплинко воскова,
І непотрібні вже слова,
Бо це душі моєї мова.
Проміння, квіти, пелюстки,
Надія, мрії і думки
Сплелись в єдиний візерунок.
І символ сонця і води,
Життя і радості й журби-
То для душі солодкий трунок.
Танок із віття й зірочок
Невтомно водить писачок-
Рука малює знову...
І ніби перли неземні ,
Барвисті крапельки малі-
То сльози радості Христові
І писанка, немов дитя,-
Дарунок символу життя,
Нехай несе в родину щастя.
Благослови її красу,
Я муки творчості знесу,
Бо то є для душі причастя.
... Рум'яна паска на виду,
У кошик писанки кладу-
На Землю йде Великдень знову...
Свіча із воску догоря...
Застигла крапля воскова...
Це все - душі моєї мова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186837
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.04.2010
автор: Доля