Встань, Тарасе, подивися
На свою Вкраїну,
Із висоти на нас грішних
Поглянь у цю днину.
Подивися і скажи нам,
Що казав - не чули,
Не хотіли, не уміли,
Та й просто забули.
Твої думи - твої квіти
Ми не доглядали,
Не читали, не леліли
Та й не поливали.
На урочистях так любим
Похвалитись світу:
он які ми освічені,
Кобзареві діти.
Декламуєм так пафосно,
Аж мороз по шкірі
І самі лиш підглядаєм
Чи всі в то-то вірять.
А в душі ( якщо душа є)
Лиш однеє - гроші.
От душа ніяк із серцем
Стрітися й не може.
І стоїть отак понині
Розрита могила,
І немає правди в хаті,
Ні волі, ні сили!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186392
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.04.2010
автор: Борода