Готуватися до безсмертя- авт. Євген ПАШКОВСЬКИЙ (з інету)

ПРОДОВЖЕННЯ.
Якщо  ж  людина  або  народ,  новоусталена  церква,  тільки  в  стані  Виходу,  коли  й  заповідається  споживати  святиню,  святкувати  Пасху,  якщо  вони  більш  духоприродні,  аніж  перетворені,  вони  по  духоєству  своєму  ще  нездатні  приймати  й  втримувати  для  служінь  Блага  вищого  порядку,  манни  небесної,  але  з  року  в  рік,  тобто  до  цілком  перетвореності  і  введення  в  Богонатхненний  стан,  повинні,  по  Слову  Господа,  святитись  живими  Істинами,  добрим  життям  по  Істинах,  повинні  Слову  вірити  і  в  ще  непрозрілості  своєї  віри,  в  пітьмі  невідань,  наближатись  до  стану  милосердя;  ось  чому  заповідалось  святкувати  поночі,  підперезаним,  озутим,  із  посохами  в  руках:  в  пітьмі  загальної  віри  бути  в  природному  добрі  і  опиратись  на  духовну  силу,  і  тоді  істинне,  поєднавшись  із  добром,  огорне  дух  радістю,  опояше  теплом  натхненності;  бо  пояс,  як  предмет,  що  в  давнину  захищав  тулуб  і  співвідносний  духові  або  внутрішній  людині,  означає  огорнення  благом  духолюбові;  і  вже  наступний  вищоступінь  поєднань  означається  райдугою;  про  всі  стани  й  ступені  кожної  людини  й  церкви,  як  спільноти  одухотворюваних,  відає  їх  Творець,  Той,  Хто  їх  і  перетворює,  Сам  Господь;  Він  і  звідомлює  про  них:  кого  належить  і  коли  належить.  Детальніше  про  обставини  й  поступеневість  перетворень  відкрито  в  «Таємницях  небесних»,  дарованих  Господом  людству  через  слугу  Свого  Емануїла  Сведенборга:  для  просвітлення  живосвітлом  Істин,  для  живого  спасіння,  для  найвищих  дарів  Життя  осягнення.  Хто  споживатиме,  як  належить,  той  все  й  більше  всього,  все  невмістимо  незвіданне,  звідає  на  собі.

—  Голод  оздоровлює  тіло  й  волю,  зміцнює  їх,  примирює  з  недосконалістю  зовнішнього  —  в  собі  і  в  світі,  —  але,  мабуть,  не  тільки  це  складає  «диво  голо  дувань»?

—  Голод  —  підмога  в  осягненні  небажання  небажань;  пеклобажань  насамперед,  Смиренність  зовнішня  не  замінить  цього.  Показушний  смиренник  може  кипіти  безліччю  нездійсненних  кортячок,  тоді  як  в  стані,  коли  не  хочеться  й  не  бажати  —  всього  предосить  і  аж  занадто,  в  просвітленому  блаженстві  —  в  стані  умиротворення  найщасливіший  з  непомітного  досі.  В  малій  повноті  небажань  щастя  пронизливіше,  аніж  в  усьому,  настягуваному  роками,  пережитому,  зовні  пам’ятному.  Насправді,  так  пронизує  надщастям  Божественне  благо,  Божественності  надсила  —  і  світ  і  життя  навколо  оживає  в  благолюбові.  В  цьому  і  є  приховане  диво  голоду:  в  окриленні  над  злом  силою  прийнятої  Божественності.  Той,  хто  не  переживав  одкровень  надщастя,  той  по  живому,  по  справжньому  і  не  жив  ніколи.  Життям,  по  суті,  треба  вважати  миті  великих  поєднань  із  чистою  Любов’ю  Господа,  який  один  і  є  Життям.  Все  решта  —  брєнноє  существованіє;  плоті  човгання.

Різниця  між  Голодом  і  постом,  —  як  між  космічним  польотом  і  човганням  на  самокаті.  Піст  роками  не  допоможе  так,  як  декілька  тижнів  голоду,  в  правильно  підібрані  дні;  особливо  сухий,  без  води  і  їжі  голод.  Для  очищення  від  себелюбові  —  прихотей,  злобажань,  нездійсненних  мрій,  що  проявляються  як  образи  —  варто  голодувати  хоча  б  перші  десятидення,  за  місячним  календарем,  від  першого  новомісяччя  в  січні;  послідовно  перших  чотири  місяці.  Ще  ліпше  в  один  із  цих  місяців  осилити  повний  місяцецикл  —  і  дещо  більше,  до  пробудження  сильного  апетиту.  Зимово-весняні  голоди  найсильніш  впливають  на  частину  волі  в  людині.  Допомагають  Господу  змінити  душу,  найсокровенніше  людини.  Що  подарує  нову  мету,  нові  мрії,  новий  любовіпоштовх  до  життя,  нове  служіння  в  ньому.  Після  таких  голодів  стаєш  простішим,  відкритішим,  усим  щасливим.  Полегшить  або  зніме,  голод  той,  недуги  системи  Любові;  по  Східному:  системи  Вітру,  по  нинішньо-науковому:  горморальної,  нервової,  серцево-судинної.  Перелічити  всі  не  стане  місця.  Починаючи  від  анемій  і  затримки  розвитку  і  закінчуючи  безпліддям,  недітородністю,  —  все  наслідки  надсебелюбові,  що  відтягує  Божественність  і  пускає  тільки  на  себе.  По  характеру  буде  ненависть  до  вічного,  жадібність  до  насолод,  красувань,  похвальб,  любов  до  накрасивлених  і  успішних,  підозрілість,  помисленість,  сильне  властолюбство.  Коли  устатковується  хвороба,  все  це,  по  роду,  живе  в  душі  —  його  звідти  й  випалювати  треба.

—  А  що  в  інші  місяці?

—  Три  системи  в  людині  —  Любові,  Мудрості,  Дії  —  активізуються  через  кожні  чотири  місяці.  Наступною  буде  система  Мудрості,  або  частина  розуму  в  людині,  та,  яка  відповідає  за  прийняття  Мудрості  Божественної.  Людина  є  тільки  споживачем  наденергій,  сама  їх  не  виробляє,  як  лампочка  електрострум.  Людині  минулих  віків  здалося  б,  що  лампочка  світить  сама  по  собі,  мобільник  сам  собою  дзвонить,  а  телевізор  із  себе  показує.  Усталені  медуявлення  про  людину  не  далеко  одбігли  від  цього.  Не  знаючи  трисистемності,  неможливо  й  здогадатись  про  духопричини  недуг  і  порушень  —  чому  так  стається  на  духорівні?  —  а  все  лікування,  це  морок  авторитетів,  вимахування  здогадками  й  годування  трутизнами,  що  обмежують  поглинання  наденергій,  і  тоді  хвороба  нібито  притихає.  Але  вилізе  в  іншомісці;  вигризатиме  по  роду  до  самознищення.  Жодна  форма  не  народилась  такою  випадково,  а  відображає  стан  і  якість  прийняття  і  віддачі  Божественності  батьками  і  прабатьками.  Для  простолюду  це  називали  кармічністю,  новим  народженням  душі;  насправді  душа  тут  вікує  раз,  але  зло  її  себелюбові  —  злобажань  і  злопланів  —  передається  по  роду.  Тільки  з  перетворених  і  відроджених  воно  щезає.  В  їх  любові  до  Господа  живе  Сам  Господь  і  їм  відразливі  ницорадості.  В  них  живе  і  міняє  світ  надсила.  Але  одною  свідомістю,  одним  зовнішньорозумом,  це  більшості  не  під  силу  збагнути.  Без  живого  досвіду  це,  навіть,  неуявимо.  Проте  факт  є  фактом:  Дух  діє  через  волю  перетворених.

Із  новомісяччя  травня  чотири  цикли  —  для  оліпшення  Розуму,  Жовчі  по-східному,  системи  Мудрості  по-належному.  На  духорівні  це  формування  розумінь,  аналіз,  плани,  пізнання,  осмислення;  на  тілесному:  імунна,  дихальна,  травна,  видільна  системи.  Недуги:  від  лейкозів  і  СНІДу,  до  маній  і  розумового  надрозвитку.  Одна  з  найвагоміших  причин  народжень  розумонеповноцінних  —  потьмарення  батьків  інформацією  зорового  характеру.  Систему  Любові  нищить  агресивне  звучання,  плеєри,  крики,  сварки,  все,  що  вживається  через  вуха.  Голод  тоді  потрібен  у  друге  десятидення  місяцециклів.  Недуги  перелічених  систем  плюс  недивлення  «ящика»,  неаналіз,  непланування,  небажання  знань  і  грошей  —  десь  із  травня  по  вересень.  Голодуючи  для  очищень  любові,  звести  до  необхідного  вплив  на  вуха  і  не  хапатись  за  попередні  мрії  —  дадуться  нові,  якісно  вищі.

—  А  з  вересня  по  грудень?

—  Краще  проходити  повний  цикл,  від  новомісяччя  до  сильного  апетиту,  десь  після  тридцятидення.  В  легшому  випадку:  треті  десятидення  за  місяцекалендарем.  Недуги:  від  гемофілії  і  тромбофлебіту,  до  паркінсонізму  й  надваги.  По  східному  це  Слиз,  по-науковому  кістково-опорнорухова  системи,  по  справжньому:  Дії.  Якщо  перегорнете  історію:  вся  найактивніша  діяльність  людства  в  цьому  секторі.  Голодуючи  тоді,  менше  діяти  руками  для  себе,  менше  тремтіти  над  своїм,  а  більше  мріяти  й  планувати  добро  для  ближнього.  Хвороби  пов’язані  з  розладом  тромбоцитів,  епілепсія,  приступи  агресій,  артрози,  схильність  до  повноти  —  все  сюди.  При  схильності  до  схуднень,  покращувати  прийняття  Любові  плюс  зречення  перелюбів,  надлюбові  до  дітей,  сім’ї,  особливо  онуків.  Любити  треба  —  перелюблювати  смертельно.

—  А  надлюбов  до  чого  проявиться  при  ущербі  «Мудрості»?

—  До  розумових  здобутків,  авторитетів;  у  славолюбстві;  батько  хотітиме  синів  —  і  не  матиме  їх.  Буде  любов  до  визнаних  і  уславлених,  і  зневага  до  ближніх.  Недружелюбність  у  чоловіків,  а  в  жінок  прихована  чоловіконенависть;  сильні  планування,  що  нав’язуються  чоловікам  —  і  донищують  у  формі  докорів  їм.  Зарозумлення  для  жінок  смертельніше  ніж  для  чоловіків.  Чолові  кам  небезпечна  зніженість,  залюбовлення,  любовемрії,  до  насолод  потяг.  Аденома  і  рак  простати,  анемічні,  лякливі,  з  різними  маніями,  нащадки,  гарантовані.  Я  розумію,  що  кажу  непрості  речі.  Але  це  не  теорія  і  не  вигадки.  Це  наслідки  неправильного  прийняття  і  розподілу  Божественності.  Про  це  прямо  йдеться  у  Першій  Заповіді  «каратиму  беззаконня  батьків  на  дітях  до  третього  і  четвертого  покоління  тих,  хто  ненавидить  мене  і  творитиму  милість  до  тисячного  покоління  тим,  хто  люблять  Мене».  Ненавидіти  —  жити  по  сваволі;  любити  —  жити  по  Заповідях,  надихатись  і  керуватися  Його  Словом;  Його  волею,  що  вдосконалює  і  поєднує  з  Його  Любов’ю.

Недосліплому,  з  неупередженим  поглядом,  видно:  розквіт  імунодефіцитності  припадає  на  телееру.  Знання,  візуальна  інформація,  затинькованість  нею,  ослаблює  прийняття  Божественної  Мудрості  —  і  б’є  по  лейкоцитах.  Сама  кров,  сам  колір  і  вміст  цієї  частини  творіння,  якнайкраще  відображає  Триєдинство  свого  Творця:  еритроцити  відповідають  за  любов  або  за  здатність  приймати  й  перетворювати  Божественну  Любов  Господа;  лейкоцити  за  розум  або  здатність  приймати  і  трасформувати  силу  Божественної  Мудрості;  а  тромбоцити  від  по  ві­дальні  за  їх  обопільну  дію  або  здійснюваність:  за  діяльність  різних  любовей  у  своєму  розумінні,  бо  всяка  любов  діє  в  мудрості;  в  нинішніх  людських  випадках,  коли  родове  зло  розбуяло  внаслідок  нерозкаянь  і  внутрішнього  беззаконня,  під  всякою  любов’ю  треба  частіш  розуміти  злолюбов,  що  діє  через  свою  брехню,  через  самовиправдання;  чим  більш  самовиправд,  тим  забреханість  і  зазлобленість  тяжчі  і  незліковніші;  під  всякою  злолюбов’ю  треба  визнавати  незчислимість  злих  потягів,  дурних  захоплень,  загалом,  це  любов  до  світу  й  любов  тілесності;  пощерб  діяльності  складових  крові  найкраще  відображає  родову  і  нажиту  здатність  до  відтворення  сил  Божественності;  чим  більше  зло  засебелюблення,  чим  більше  неправд  і  брехень  всілякого  себе  омудрення,  забитості  інформацією,  чим  більше  свербить  власнозло  через  лжемудрість,  через  обмани  й  хитрощі,  підступністю  і  начханням  на  ближніх  реалізувати,  чим  більше  це  загрожує  багатьом  або  всім,  тим  сильніший  і  непоміт  ніший  вмикається  механізм  самовибраку.  Для  кожного  духомислячого  це  очевидніше  від  очевидного.  Для  кожного  ж  земномислячого,  все,  що  заважає  йому  губити  себе,  все,  що  може  викрити  його  зло  і  нечисть  лукавства,  навміння  як  поганяти  й  доїти  ближнього,  все,  що  хоч  трохи  відриває  від  виправдань  і  втіх  себе,  все,  дароване  для  прозріння,  здається  навмисним  осліпленням;  все,  подароване  для  врятунку,  здається,  щонайменш,  убивством.

Пояснити,  навіть,  тисячну  частину  духо-природніх  співвідносностей,  як  стан  емоцій,  якість  характеру,  нечистота  або  різне  заінформачення,  занечестивлення  духу,  відображається  на  недугах  —  забракне  друкованої  площі  на  місяць.  Як  кожен  має  голодувати  сам,  навіть,  під  добрим  наглядом,  але  сам;  як  кожен  має  каятись  і  змінюватись,  добродіяти  сам;  так  кожен  сам  повинен  вивчати  прообрази,  внутрішні  перетворення,  взаємозалежності  зла  й  недуг,  звироджень  і  каліцтв  його,  повинен  прагнути,  найбільше  всього,  прагнути  осягнути  себе  через  Істину,  а  не  писульку  підказок  чи  розтлумачених  діагнозів;  повинен  всеньким  єством  заблагати  зміни  і  Господом  вділиться  сила  для  оживлення;  насправді  ж,  у  стані  зарозумлення  і  зазлоби,  цю  силу  ніхто  глибоко  приймати  не  хоче;  вся  ж  біда  саме  в  цьому!  тому  бажаючі  ожити  й  спастися  мають  хотіти  й  діяти  задля  оживлення.  Вічно-чергові  вибори,  вічно-стадіонні  ганялова  й  верещалова,  вічні  концерти  й  дригала,  вічні  застілля,  вічно-кров’яними,  жужільно-чорними,  ковбасярами,  шинками,  копченями,  всякою  гнилятиною  і  заприправленою  падлятиною  запихалова,  вічні  заливання  шипучою  брагою,  вічні,  з  висоти  бачень  тлі,  надкосмічні  цінності,  вічна  політикоманія,  наскрізь  пропекельнена  брехломанія  не  сприяють  суспільному  зацікавленню  глибинами  здоров’я  —  і  оздоровлень.  Країна  мре,  а  рятівники,  —  а  брехлотати!  —  все  обіцяють  і  привчають  мислити  ротом;  шукаюти  винних  у  всьому,  тільки  не  в  собі;  спасін  ня  в  аптеках,  а  не  в  себезміні  й  житті  як  належить.  І,  вже  котре  століття,  прибиті  столами,  придавлені  похіттю,  вічно  у  безвість  пруть.

Суть  обмежень  свідомих  і  голоду,  зокрема,  в  підведенні  до  розкаяння.  Треба  знати,  у  чому  каятись?  Провідчути  своє  родове,  наспадковане  зло  і  зло  нажите.  Голод  спонукає  зазирнути  вглиб  себе.  Господь  у  тривалому  голоді  повертає  стан  дитинної  чистоти  й  завразливості:  тоді  виразно  бачаться  звірства,  нечестя,  злоби,  необов’язковості,  слабовілля,  брехні;  минуле  постає,  як  велика  помилка  —  приклад  того,  як  не  треба  жити.  В  переусвідомленні  загострюються  надбажання;  чогось  захочеться  як  дитині  чи  помираючому;  вони  відпадуть  разом  із  минулим,  що  тягне  назад.  З  пристрастями,  дурнозвичками  марно  боротись,  набичуючи  силу  волі  —  якщо  розкаяння  глибоке,  щире,  безповоротнє,  зло  в  людині  перемагає  Господь;  лише  б  вона  зречено  жила  по-новому.  Хотіла  цього  і  дотримувалась  відповідно.  В  голоді  й  після  нього  це  легше  —  відчуваєш  малопотрібність  багато  чого.  Зло  маліє,  дарується  згидження  ним  і  багатьма  їдлами,  пийлами,  базіканнями,  розвагами;  на  політику  дивишся,  як  на  печерні  танці.

Голод  —  основа  глибинного  переусвідомлення;  хтось  хоче  оздоровлення,  хтось  зміцнення  себе,  але  кожен  прийде  до  відчуття,  що  жити  для  себе:  потьмарення.  Отримана  в  голоді  любов  спонукає  діяти  для  блага  більшості,  блага  віддавати.  Ситий  проти  голодуючого  —  глухий  і  нечутливий  тупень.  Людина-тіло;  тоді  як  після  голодів  оживає  духо-людина.  Це  і  є  другим  народженням.

 

—  І  надовго  людина  почувається  духовною?

 

—  Природніти  починаєш  після  перших  ковтків  соку.  Але  залишається  вище  устремління,  чіткіша  шкала  ціннот  і  навичок,  що  можна  і  чого  ніколи  не  можна  робити.  Що  треба  виправляти  себе.  Здоровий  острах  гріха,  обов’язок  діяти  для  інших,  назовні.  Тільки  в  себе  —  гризтиме  роздратування.  Так  відучають  від  повторення.  Назад  —  дорога  у  самознищення.

 

-  Виходить  суть  розкаянь  і  голодувань  у  тому,  щоб  стерти  минулий  досвід?

 

—  Щоб  перерости  його.  Все  пережите  залишається  і  тільки  у  вічності  знімається  Господом.  Або  не  знімається;  з  тих,  хто  утвердився  в  злолюбові;  злобажаннях,  злозвичках;  тут  зло  відтискається  до  непомічань,  але  не  знімається.  Легше  гумкою  стерти  інформацію  в  комп’ютері.  Суть  розкаянь,  щоб  отримати  нову  мету.  Потім  дасться  її  розуміння,  потім  —  здійсненя.  Тобто,  йдеться  про  створення  новожиття  в  старому  (не  за  віком)  тілі.  В  межах  одного  існування  оживають  вищі  й  осяжніші  цілі,  здійснення  вищолюбові.  Хвороби,  напасті,  горя  —  свідчення  вичерпань  попередніх  цілей.  Чим  впертіша  незмінність,  тим  сильніша  гиблодія.  Стосується  як  людини,  так  і  народів,  людства.  Все,  як  один,  живиться  Божественним  —  і  ведеться  до  вдосконалення,  від  мети  до  мети,  від  розуміння  до  розуміння,  від  дії  до  дії.

Найглибше,  головне  зло  —  в  злометі,  в  себелюбних  хотіннях.  Звідти,  від  зломети  й  злохтінь  —  злоплани,  злозадуми:  зло  виноситься  на  рівень,  як  себе  здійснити;  далі:  зловчинки,  злозвички,  злоспосіб  існування,  нехіть  до  пізнання  законів  Божественного  і  потопання  в  прахові.  Коли  ж  настає  воздання,  вже  пізно  стогнати  й  гризти  себе:  чого  мені?  звідки  нам  воно?!  а  від  улюбленого  світу,  й  від  себе  улюблених!  пізно  тіпатись  у  віджитому,  пізно  битися  в  марноті  —  треба  різко  і  зречено  вийти  на  себезміну.

Коли  загниває  духом  і  бідовіє  всмерть  одна  людина,  це  горе  і  превелике  горе,  бо  погибельніє  душа  її;  коли  ж  загнивають  духом,  червивіють  заздрістю,  цілі  народи,  цілі  краї,  і  в  пеклолюбові  втягують,  в  неуникні  пекла  тягнуть  все  більше  й  більше  довірливих  і  легковірних,  коли  мерзотне  стає  почестю,  а  блюзнірське  геройством,  і  більшість  впонуріло  приймає  поглум,  наруги  над  Божественності  Законом,  над  Благом  дарованої  людству,  небесночистої  Любові,  коли  життя  горемичніє  так,  це  не  людське  вже  горе,  це  горе  Бога!  тільки  Йому  Одному,  повсякмить,  відчутне  й  озриме  горище:  страждання  Його  Істин,  вбивання  Його  Блага;  все  більше  й  більше  ризикує  не  просто  смертю,  не  просто  вмерти  —  зачерствілих  у  звірстві  це  не  дуже  й  лякає  —  все  більша  більшість  духом  приєднується  до  пекел  і  напролом  галопує  туди;  між  небесами  й  пеклами  порушується  рівновага  і  тоді  там  і  тут,  на  землі,  зринають  зло  проявляючі  й  зло  звергаючі  сили;  сила  Божественності  надмогутнісно  діє!  сила  ревності  Його,  на  захист  добрих  і  вбереження  їх  для  відродження,  змітає  все  супротивне  Їй!!  земним  масштабом,  очима  плоті  це  неможливо  охопити  і  узагальнити  в’єдино;  це  неохопне  дійство,  навіть,  якщо  воно  коїться  упривселюдь,  із  багатьма,  із  більшістю  землян,  дійство  Надмогуті  неприйнятне  їм;  бо  неспівставиме  з  надреаліями  духосвіту,  з  обставинами  впорядкувань,  що  творяться  там;  із  тими  обставинами  духодіянь,  надживих  духореалій,  порівняно  до  яких  всі  тутешні  реалії:  дрібне,  бліде  і  скволіле  відображення  їх;  або  майже  нереальність;  за  силою  емоційної  справжності  співставне,  як  човкання  по  дерев’я  ній  шахівниці  й  жахотрепет  мільйонів,  як  посиденьки  двох  пенсіонерів  і  остання  світова  війна;  ось  що  розумілось  древніми  під  оманливістю  або  ілюзорністю  земного:  не  плинність  його,  не  тимчасовість  природного,  а  вторинність  і  малозначність  його  до  духосвіту  й  всевизначень  там:  до  Господа  там  усевічних  здійснень!  постійне  вдосконалення,  проявлення  станів  і  зміна  їх,  душ  плекання  там,  через  незриму  поєднаність  із  духосвітом  оприсутнюється  тут;  через  всіх  і  кожного;  і  тільки  через  невідання,  як  відновлюється  рівновага  там,  невідомі  і  справжні  причини  потрясінь  і  піднесень  тут;  віра  людей  чи  невіра  в  це  не  міняє  нічогісінького  нічого!  як  віра  чи  невіра  в  те,  чи  зійде  сонце;  зійде!  для  тих,  кому  по  великому  милосердю  Господа,  небеса  й  духосвіт  відкривали  себе,  невіра  в  надсилу  і  неуникність  вже  здійсненого  і  творимого  Ним,  ще  смішніша  й  трагічніша  від  невіри  у  завтрашній  схід  сонця!  все  здійснене  має  доздійснюватися,  як  проекція  посланого  зоображення,  як  підсилення  звуку,  тільки  внутрішнього  характеру:  любовенавіянь  на  душі  і  прийняття  ними  істин  для  здійснень  волі  Сущого  або  відторгнень  її;  і  коєнь  зловолі:  погубливих  лжепризначень;  для  невіруючих  і  ледь  віруючих  у  Його  торжествуючий  порядок,  у  царствування  Ним  над  небесами  й  землями,  для  сліпих  і  ледь  зрячих,  для  холодних  і  літеплих,  для  злих  і  ледь  добрих,  сонце  як  сходило,  так  і  сходитиме:  одночасно;  дія  Його  Любові  неуникна;  сприйняття  різне;  під  посиланням  сонця  на  злих  і  добрих  означається  в  Слові  дія  Сонця  небес,  тепла  Любові,  Його  Милосердя  поступеневе  сходження  і  трансформація  його  на  всих  рівнях  творіння;  бути  милосердним,  як  Отець  небесний  —  діяти  із  найвнутрішнього  єства,  силою  прийнятої  від  Нього  Любові;  діяти  із  чистого  милосердя,  із  стану,  відомого  тільки  відроджуваним  і  відродженим,  із  благодаті  пречистого  умиротворення,  діяти  Його  волею;  Сонце  сходило  й  знов  зійде!  хоч  доздійснення  уже  здійсненого,  уже  визначеного  там,  не  виглядає  землянам,  як  щось  серйозніше  від  просто  природніх  завихрень  чи  викликів  історії,  на  які  постійно  треба  давати  відповіді;  історія  гукнула,  їй  відгавкнули  і  всьо  нормально,  можна  спати,  в  спрілій  гнояці,  в  завченому  грошолюбстві  досипати  далі;  всьо  нормально;  кризу  прохрюкали;  коли  знов  гукне,  знов  відгавкнемось,  і  вся  історія;  у  них  своє  розуміння  і  свої  пояснення  на  всі  події;  на  скільки  ж  поняття  завчених  верхоглядів  про  перекличку  з  історією  наддалекі  від  духовної  правди!  на  скільки  ж  легко,  з  віддалі  кількох  поколінь,  забувається,  що  історія  не  тільки  гукає  захопленою,  в  білоситцевій  сукні,  вожатою  на  кручі,  не  тільки  махає  радісно  хустиною  в  синій  горошок,  а  знагла,  зненацька  виробляє  таке,  що  над  паруючим  місивом,  над  болотами  крові,  всі  попередні  століття  встають,  як  волосся  дибом!  от  і  доперегукувались;  всевіра  в  себе,  всевіра  в  плотськість,  всевіра  в  побачене  і  відчутне,  всевіра  в  зло  і  силу  його  породжує  невіру  в  духопоєднаність  із  вічним  світом;  звідворотнює  духозір  від  того,  як  творяться  там  воздаяння  і  як  могутньо  і  неспростовно  впливають  вони  на  земні  реалії.  Себезміна  потрібна,  як  одному,  так  і  всім;  як  всім,  так  і  одному;  тільки  себезміни  пом’якшать  надвеликі  потрясіння;  те,  що  від  стану  кожного  залежить  доля  людства,  елементарна  духореальність.

Більшість  простих  невидужань  і  повсякденних  невдоволень  —  від  існування  в  межах  знеможливленої  мети,  старих  бажань  і  задоволень;  отримати  більше  здоров’я,  духорівноваги  —  більше  сили  й  снаги  поглинати  те,  що  й  так  донищило.  Неможливо  виздоровіти,  щоб  більше  красти,  бажати  майна  ближнього  і  всього,  що  любить  ближній;  щоб  більше  пити,  злягатись,  обжиратись,  подумки  безчестити  і  вбивати  ближнього,  не  шанувати  батьків,  не  визнавати  Божественного  і  Його  волі.  Хто  недорозкаявся  й  недоголодав  —  не  дотримався  новомети  —  губитиме  себе  з  подвійною  силою.

Так  що  голод  —  не  просто:  взяв,  одужав  і  пішов  казитися,  із  стосиллям  ринувши  в  попереднє.

Суть  перетворень  —  каяттям  і  голодом  —  у  виході  на  якісно  вище  служіння;  чим  тонше  сприйняття  Богонатхнень,  тим  духовно  вище  служіння;  чим  тонша,  тим  сильніша  Наденергія,  і  відповідне  призначення,  здійснення  її;  іноді  поза  волею  людини.  Без  глибинного  і  тривалого  перетворення  Господом,  самому  від  себе,  досягнути  цього  неможливо;  неможливо  потрапити  в  небо  —  в  стан  наповнення  силою  Божественності  —  без  життя  по  Істинах.  Приймається  новолюбов  і  новими  планами  спалахує  розум  —  звідти  й  сенс  для  продовження  існування.  Голод,  як  і  тимчасові  затримки  дихання,  вимикає  стару  мету  і  старі  плани  —  закостеніле  все  —  що  дає  бездію.  Не  робити  вже  робленого,  не  думати  вже  передуманого,  не  хотіти  вже  бажаного  —  і  дух  оживає  для  новопризначень.  Безсилість  перед  звичками  і  хворобами  —  ознака  мертвомети,  зацикленості  на  мертвопланах.  Як  у  людині,  так  і  в  суспільстві.  Мету  зміняти,  мету!  не  тільки  собі  й  своїм  хотіти!  Час  надається  для  зживання  недосконалості  —  для  здійснення  вищоблага.  Блукання  по  колу  —  теж  пошук  Істинного,  але  при  впертості  й  ремствуванні  —  бажаннях  минуловдоволень  —  це  обходиться  тим,  що  шукаючий  гине  в  пустелі  невідання.  Не  можна  виправляти  від  згорблень  того,  хто  мріє  про  втуплення  в  прах  і  скверну.  Кожна  форма  засвідчує  свої  головні  хотіння.  Форма  є  успадкований  образ  душі  —  устремлінь  до  своєї  любові.

Голод  вирівнює  і  устатковує  форму.  Чіткішає  дух;  тіло  набуває  сталості  і  витривалості.  Треба  вміти  собі  нашкодити,  щоб  здобути  лишню  вагу  чи  обрезкнути.  Форма  є  зліпком  бажань  і  планів;  коли  з  ними  «боряться»  чаями,  дієтами,  зло  потішається.  Чим  більша  себелюбов,  тим  більше  безвілля  й  нехіть  голодувати;  «Я  не  витримаю!  я  помру!  я  й  так  найкраща,  я  й  так  недоїдаю!»  оскільки  духи  проникають  у  пам’ять,  вони  бачать  минуле,  підбивають  його  повторювати.  Тяжіння  до  пройденого,  страхи,  розпачі  —  їх  робота;  байдужість,  як  і  надлюбов  до  зжитого,  ознаки  вбивства  добрішого  майбутнього,  мети  у  зародку.  Озираючись,  любим  себе  і  смерть;  кам’яніємо  у  розпуці;  діючи  зречено,  в  забутті  себе  —  новомайбуть  приймаємо.  Людина,  котра  знає  про  Бога  тільки  те,  що  Він  є,  не  глибокодумніша  курчати,  яке  вже  щось  чує,  здогадується  про  світ  за  шкорупайкою.  Всі  людські  знання  тепер  —  менше  писку  і  стукоту  дзьобом  всередині  шкарлупини,  порівняно  з  масштабом  Його  Всемудрості,  з  безмежжями  Його  світобудови,  з  дивами  й  блаженствами  духовного  вічносві  ту.  Людина,  котра  відкидає  вдосконалення,  ще  жалюгідніша  курчати,  яке  вирішило  засидітись  у  вгрітому  яйцеві.

Голод  —  не  забаганка  —  а  справжнє  наслідування  Господа;  Він  власним  прикладом  повчає  цьому  в  Луки  4.2.  Підміна  його  постами  чи  дрібнопокутами,  дозволяє  злу  розростатися  і  владарювати  людиною.  Люди  прийдешнього  голодуватимуть,  не  зариватимуться  в  земне,  їм  відкриється  внутрішній  зміст  Слова  —  множинство  Істин,  глибинних  правд  про  Господа;  бачитимуть  небеса,  як  у  часи  прадревні.  Людство  готується  до  цього  —  і  обов’язок  званого  (того,  хто  приймає  Слово)  допомагати  Господу  перемагати  зло  в  собі;  «ніч  пильнування»,  —  ніч  борінь  і  битв  із  злом,  із  потьмаривом  неістинного;  подібне  прообразує  сон  учнів  у  Гефсиманії  і  докір  Петру:  «Ти  спиш?  Не  міг  ти  бадьоріти  одну  годину?  Бадьорійте  і  молітесь...»  Марко  14.37.  Спав  Петро  —  і  спить  побутово  віруюча  людина  —  тіло,  що  духоглибин  Слова  й  вічножиття  не  хоче  бачити;  не  може  бадьоріти  —  не  бореться,  не  пильнує  зла  свого,  а  виправдовується  тьмою  помилковостей  і  перекручень.  І  знову  надходить  Господь  і  «знову  знайшов  їх  поснулими»  Марко  XVX.40,  «бо  очі  у  них  отяжіли,  і  вони  не  знали,  що  Йому  відповідати»;  отяжіло  їх  (і  більшості  тепер)  розуміння,  обважніле  потягом  до  земного;  тоді  людина  не  здатна  розумово  осягати  небесне,  «відповідати  Йому».  «І  приходить  у  третій  раз  і  каже  їм:  ви  все  ще  спите  і  спочиваєте?»  (Там  же.)  Хто  дозволяє  собі  сонновіру  і  присипляє  зло  в  собі,  той  видає  дух  свій  в  руки  гріха;  дозволяє  розпинати  Істинного  в  собі;  «закінчено,  прийшов  час:  ось  віддається  Син  Людський  в  руки  грішників».  Ще  ясні  ше  мовиться  в  Луки  XXIV.5:  «Що  ви  шукаєте  живого  між  мертвими?  Його  немає  тут;  Він  воскрес:  згадайте,  як  Він  говорив  вам,  коли  був  іще  в  Галилеї,  кажучи,  що  Сину  Людському  належить  бути  виданому  в  руки  чоловіків-грішників  і  бути  розіп’ятому,  і  в  третій  день  воскреснути».  Так  збулося  Писання  (Псалом  15.10);  земним  втіленням  Господа  Слово  збулося  в  букваль  ному  —  і  збувається  понині:  Його  Любов  і  Мудрість  повсякчас  живить  людство,  видається  в  руки,  —  в  дух  людський,  —  розпинається  там  зложиттям,  ненавистю  до  Слова  й  Заповідей  Його,  але  в  тому,  хто  доглибинно  розкаявся,  уникав  зла,  Господь  воскрешає  Себе.  І  являється  йому  Сам,  —  усе  стосовно  духу  людини  збувається  по  Слову.  Тим  Слово  й  Бог.  Це  важко  осягати  буквально.  Але  тим,  хто  житиме  по  Слову,  визнаючи  єдиного  Господа,  це  відчується  омилосердненням,  нехіттю  до  насолод  зла,  обжирань,  обпивань,  оглупотнень,  і  узриться  внутрішньо,  осяянням  розуму,  —  і  розумінням  перетворень,  що  відбуваються  згідно  Слова  Його:  Всеістинного  і  неубієнного  Сина;  Той,  Хто  живить  і  пильнує  кожного,  наближає  до  Себе  життям  по  Слову.  Син  Божий  у  кожному,  якщо  зрікаєтесь  себе  —  для  Нього.

p.s.  Щоб  дипломовані  вбивці,  які  нічогісінького  про  духопричини  недуг  не  відають  і  домордовують  людей  труйлами,  не  залякували  смертю  від  голоду  й  виснажень,  автор  звідомляє:  на  час  завершення  статті  наголодував  сотні  днів,  пару  місяців  сухого  голоду,  здійсненого  поетапно;  звільнився  від  тілонедуг,  зрікся  зла  немалого,  доти  незримого;  автор  вижив  і  свідчить  вголос  про  Того,  Хто  вчив  і  вчить,  як  не  устами,  а  зреченням  наближатись  і  уподібнюватись  до  Нього,  ставати  істин  образом  і  милосердя  подобою;  про  Того,  Хто  надихав  його,  надихає  людство,  бажаючи  миру  —  стану  воскреслості  —  рабам  Своїм.

 http://www.litgazeta.com.ua/node/559

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186199
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.04.2010
автор: Макієвська Наталія Є.