Вже слава Богу скоро буде завтра
і нічний потяг, і мій важкий рюкзак.
Я йтиму легко попри старий цвинтар,
по камінню на дорогах
у стареньких кедах
на старенький
одно прожекторний
одноокозаглядаючий з минулого
привид із дитинства
сьогодні провінційний
та все ж доглянутий вокзал.
Наплічник перетисне в плечах жили,
заніміють руки, я прийду без них.
Та мить мене народить
не сплячу о пів на третю ночі,
посіяну чеканням,
як саме чекання
на наступних 10-20
вкрадених у сну,
вистуканих потягом по рейсах,
нічних хвилин.
І ще деякі голки
не спатимуть в ту пору.
Із нитками шитимуть мені думки,
припущення, ілюзії, здогади і мрії
Як змінить мої нутрощі
Ота ,20, виокремлина
З-поміж усіх інших однорідних,
хвилина з-поміж усіх хвилин.
Бентежність зростатиме,
Як і кількість комарів довкола мене
Свербітиме напруження
аж до лоскотів десь у животі.
Перше нагадування потяга
про своє наближення
наблизить мене до забування
назв і слів
ти мене побачиш вже німою,
безглуздою
з тобою говоритиму не я,
моя збентеженість.
Таке зі мною буває….
коли зі спокою вироджуюся
в голу, невиховану,
неприборкану емоцію.
Все буде так, вже завтра …..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186149
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.04.2010
автор: Rannjarosa