Давно всі поснули, не ходять трамваї,
І ніч свої чари чим дуж розпускає.
Затихло усе, вже нічого не чути,
А серце тріпоче - ніщо не забуте…
Ні легкість, ні гомін, ні щастя, ні сміх,
Усе в серці лежить наче згорнутий сніг,
А зрада, розлука, і сльози й страждання,
Забудуться згодом, забудуться зрання…
Чи ранок врятує? Чи час допоможе?
Нажаль він не лікар, він лиш розтривожить.
Бо ж рано чи пізно образу згадаєш,
І потім себе лише сам покараєш.
Настане та мить, може ти й зрозумієш,
Пробачити легко, пробачити встигнеш.
Не вистачить часу лиш серцю забути,
Всю радість і сльози, і цукор й отруту…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185267
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.04.2010
автор: МалайЧик