Слово колись уб’є.
Образ чомусь розмитий, як силует в тумані.
Вірші свої гортаю, чую паперу хруст.
Слово звучить луною, фрази висять останні,
Втратили міру двоє, зрілий, здоровий глузд.
Вліво і вправо столу - вірші тобі та інші.
Губить фрагменти пам'ять, те, що було твоє.
Грубо казали змісти, двоє у фразах грішні,
Слово лікує душу, слово колись і вб’є…
Шелест паперу в тиші, гулом по всій кімнаті.
Тиша до сліз болюча, тиша - незвичний стан.
Запах весни із вікон, ми у боргу, в розплаті -
Осені вічні бранці, в ній перейшли за грань…
17.04.10.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184801
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.04.2010
автор: Олексій Тичко