[b]* * *[/b]
Ми з тобов відкохали вже все, відгуляли,
Відбентежили нічку останню свою́,
Всі суниці в зорі́нні весни перебрали,
Перем’яли всі трави в гостиннім гаю́.
Нам зозулі у нім в надвечір’я кували
В тихих сутінках тих все сумніш і сумніш.
Солов’ї у світаночку знов зустрічали,
Та не бу́ла в тім спі́ві зоря вже ясніш.
Проминули ті дні, як ома́на чи казка,
Повертаються но́ченьки ті лише в сні,
А згадай, як не вня́ли ми серця підказкам,
Як турбота й зхвильованість жили в душі.
Ми любили і хтіли кохатися вічність,
Свято вірили в щастя рожеве своє́.
Ми молилися разом й не вірили в гіршість,
А тепер нас розлука на крилах несе.
[b][i]Павло Гай-Нижник [/i][/b]
[i]6 липня 1991 р. [/i]
[i]Гай-Нижник П.[/i] Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.45.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184338
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2010
автор: Гай-Нижник Павло