Все, що залишилоось на моїх губах..
Смак кави,кави й незабутий страх…
Все що було у чарівних снах…
Тепер лиш самак кави й неабутий страх.
Як боляче прощатися з тобою…
Кусаю губи в кров…
Вкотре клянусь,що не здамся без бою..
та програю..все знов і знов..
Так пусто-пусто..я відчуваю
Лише страх.
Щоночі знов зустрічаю.
Тебе в снах.
Я забуваю порожні слова
Я забуваю гарячі обійми
І просто вибухає голова!
Я не твоя-ти знову вільний
І все що було між нами колись
Знов нагадає про себе сьогодні
Попіл кохання розвію,не злись.
Бо з мене досить.Благаю,вже годі…
Я наодинці, як поранений птах
Ніч у компанії білої стелі.
І пів ковтка пустоти знесе дах…
В сірій кімнаті,забутім готелі.
Моє кохання як кара небес!
Воно безмежне,як твоє море.
Я почала забувати…воскрес!
З*явився..навіщо?ти моє горе…
Все, що залишилоось на моїх губах..
Смак кави,кави й незабутий страх…
Все що було у чарівних снах…
Тепер лиш самак кави й неабутий страх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183197
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.04.2010
автор: МетелиК