Кидаю квіти до долу.
Ранком ще хочеться спати.
Вітер колише подоли
Сукні безглуздої варти.
Дощ надавав по обличчі
Руками льодовими з повну.
Ноги топчуть узбіччя
Узбіччя лоскоче ноги.
Йду вся, неначе побита
Жалем чужим, і спокуто
Спостерігає місто.
Місто чуже і розкуте.
Спалює місто бажання,
Вщент розтривожену мрію.
Я обираю мовчання,
Вкотре мовчати волію.
Та не тримається слово.
Так не бажає неволі.
Б’є мене гордість на сполох,
Плаче стурбована совість
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182077
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.04.2010
автор: Рубиновый Вторник