Розшарпаний дзвінком годинника ранок
Кинувся ховатися у подушках зі страху,
А ми не застеляєм ліжка, хай ще поспить,
П’єм каву, забуваємо щось вдома,
Але на зупинці маршрутки пригадуєм
Сон, що снився вночі,
А ранок один вдома, пустує,
Допиває нашу каву...
Вечір невдовзі стукає, б'ється в шибку,
Тікає від змучених, злих людей,
Слякоті, метушні - у помешкання,
Де світло і тепло, де їдять вечерю і роблять уроки,
А потім синьо-лінива ніч виганяє Їх всіх спати...
А де ж день?
Він бомжує, бо люди усі зайняті,
Нікого немає вдома,
До кого йому приходити?
Він ховається в офісах, аудиторіях,
Їздить у маршрутках, перечікує у метро,
А всі чекають, коли ж він мине?
Особливо, коли це - буденний день.
Як мало днів у нашому житті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181243
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.04.2010
автор: Лана Сянська