Приходив відчай і стріляв мені у скроню,
Свинцем холодним цілився у душу,
Пігулками поїв із беладонни
І говорив мені :"Скорися, мусиш".
З горища на старій вілоончелі
Він нерви натягнув мої як струни,
Страшний і гарний, як Кентавр у Ботічелі
Підступно убивав, а я встигала залишати руни:
" Не піддавайтесь відчаю, благаю,
Кентаврів не любіть, я заклинаю"
І довго ще струна про це бриніла,
Копита били землю та не вбили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181063
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.03.2010
автор: Лана Сянська