Я не вірив в любов і кохання
Це хвороба печальних поетів,
І не вірив у твої страждання
Як і в ті недопиті куплети...
Думав вільний, як вітер, як небо
Поглинаючи зорі очима
Біг вперед, все підмявши під себе
І забув хто стоїть за плечима...
Я забув, а коли озирнувся
Там нікого близького не було
Тільки тіні людські і примари,
Вперше темрява страх мій відчула...
Як завжди зрозумів надто пізно
Чим набита була порожнеча
Що цінніше за смерть і за вірність
Хто невтомно писав ті куплети...
А вертатись назад вже запізно
Це життя завжди в змові із часом
Тут знаходиш ту істинну гідність
Там втрачаєш занадто багато!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180409
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.03.2010
автор: Metrolog