Ти сіла знов біля віконця,
старенька вчителько моя.
Уста твої цілує сонце
і знову котиться сльоза.
І далі, ти вдивляєшся у даль,
журавлі у вирій полетіли,
в очах твоїх гірката і печаль,
а коси довгі посивіли.
Учителько, пробігли вже літа,
немов той потяг, що спішить далеко.
В душі ти будеш вічно молода,
хотя вже роки не повернеш, ненько.
Згадуєш, сльоза котиться по скроні,
як нас, малих ти повела в життя,
як берегла ти у своїй долоні
наші задуми, вчинки й почуття.
А за вікном дощ, згадує про осінь
гілка неслухняна в шибку стукотить,
а вчителька моя старенька досі
все лиш дивиться у синю даль й мовчить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179835
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2010
автор: natalka-migalka