Здається,забула...Закрила роман і спалила в вогні.
Ти кликав-не чула...Хотіла піти,та мовчала всі дні.
Бо буде так краще.
Так ТРЕБА.Я МУШУ.
Вертатися?Нащо?
Тривожити душу?...
Навчилась терпіти холодну байдужість,
І зраду прощати,і вдавану сутність...
Але...як же тяжко-
Терпіти кохання...
Мовчати.Любити.
І чути-востаннє...
Востаннє чекати,щасливою бути.
...Хіба це можливо-так просто забути?
Дивитися в очі і знати-ніколи
Не будете разом.Й мовчати від болю??
Ковтати таблетки...
Тікати від світу...
Туде,де самотньо...
Туди...там,де вітер...
Сльозами залити свій біль і нещастя,
Постійно казати:Що є?-Буде краще!
Стрибнути зі скелі...
Піднятися в небо...
І в серці одна тільки думка-
ТАК ТРЕБА.......
...З дощем розчинитись,весь біль викидати,
Чогось безнадійно й наївно чекати...
Нарешті забути...
Заповнити пустку...
Всміхнутися сонцю...
Уникнути смутку...
А ти...повернутися мрієш?Для чого?
Я вже не захочу ні сліз,ані болю,
Я вже не заплачу за мертвим коханням,
ЖИТТЯ Ж БО КОРОТКЕ-НАВІЩО СТРАЖДАННЯ??
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179825
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2010
автор: Never Say Never