Збира зима своє нехитре збіжжя,
Тікає з міста крадькома.
А вслід їй ясно, світло, тепло й ніжно
Всміхається сама весна.
В очах і вибачення, і прощання,
І перших пролісків блакить,
Печаль і ніжність першого кохання
Й розлуки незбагненна мить.
Незрозуміле щось шепоче вітер,
Старезний розігнувся клен.
Весна упевненно іде до літа,
Зима далеко вже - ген-ген...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179443
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.03.2010
автор: Радченко