Із червоного золота місяць
Вечір викотив на небокрай
І зірки, ніби з чистої криці,
Розливали по світу печаль.
І розхлюпував вечір безмежність,
Сипав паморозь він на гілки.
Похапцем розмальовував пензлем
Сонних вІкон холодні шибки.
Піднімався пан-місяць все вище,
Тіні падали вниз, на сніги.
А на землю дивився Всевишній
І прощав нам забуті гріхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178599
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.03.2010
автор: Радченко