Колись малі були і кволі
Прийшли до школи в перший раз,
Але водночас сповнені любові,
Зуміли поєднатися ми в раз.
Для когось - це була лише забава,
Хтось мріяв друзів обрести,
А я прийшла й одразу забажала,
Щоб мрії всі здійснитися змогли.
О, доле, рідна Школо,не забуду
і пам'ятатиму твої принади всі.
Я справді збережу тебе в душі, зумію
Хоч може й тяжко в мить мені...
Школа - це ніби церква, храм.
Ці стіни кам'яні, що по ночам говорять.
Виховують тут юнаків і дам,
Які у світ, нога у ногу попрямують.
Дивуюсь кожен раз без перестанку,
Як швидко пролітає час,
І як слова небесні серед ранку
Навіюють, немов отруйний газ.
Школа - це ніби церква, храм.
За нею ще нескошені дороги,
А я хвилююсь, що не буде більше драм,
Лише нові історії-пороги.
І пролунатиме дзвінок, в останню путь!
Почуємо нові ми настанови,
А серце рватимуть оті прощання, гнуть
Додолу наші ноги, руки;плюнемо на забобони.
В очах лиш промайне клінічний блиск,
Сльозима вкриються мої й твої долоні,
А Школа, мов запрограмований той диск
Але вклонімось їй, немов іконі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178565
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.03.2010
автор: Анна Черненко