*

Одинока  ластівка  над  моїм  вікном,
Хоч  давно  минулося  літнє  вже  тепло,
Мала  би  полинути  у  чужі  світи,
Вже  надворі  віхола,  що  ж  чекаєш  ти?
І  на  що  надієшся  миле  пташеня?
Може  тобі  в  світі  пароньки  нема?
А  чи  може  серденько  зранене  болить?
Чи  душа  малесенька  у  вогні  горить?
Час  від  часу  згадує  сонця  промінець,
Що  життя  минулеє  скреслив  нанівець,
Що  у  царстві  темряви  зблиснув  і  погас...
Ти  у  тому  спомині  ще  згориш  не  раз.
Тільки  то  не  ластівка,  то  душа  моя,
Горнеться  до  щедрого,  людського  тепла.
І  живе  надією  знов  зустріти  Вас...
Зачекай  ще,  зимонько,  ще  тобі  не  час.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177102
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.03.2010
автор: Доля