Далеч синя нам у очі кида павутиння
Несе осінь золотої природи тремтіння
Тільки тільки сонце зійде росяне блищання
Розливається по травах ніжне витинання
Вітрогоном жовте листя граючись зриває
Землю матінку як ковдра на зиму вкриває
Хмару рвучко він по небу гонить без упину
Все частіше вітру тому підставляєш спину
Бо це не той ласкавенький вітер вітерочок
А пронизливо шквалистий вітер вітрюжище
Щось шукає заглядає в кожен закуточок
По деревах та димарях крутить виє свище
А як йому не скоритись умить заламає
Розкуйовдить рознесе полями розкидає
Трохи ляже відпочить і знову починає
Кружля розхитує ковил в небесах ширяє
Котить перекотиполе сімя розсіває
Викорчовує дерева і в яри жбурляє
Землю миттєво облетить він знову вертає
Вітру такі круговерті ніщо не спиняє
Бо у природи закон свій вічна кругооберть
І їй на білім світі ніщо не перешкодить
Отож спинити все оте навіть Бог не може
І тому хай кожен із нас всім оцим дороже
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176991
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.03.2010
автор: Гурман