Пройшло пів години лекції, яку студенти вважали за не потрібну. Вони замріяно куняли, мов п'ятирічна дитина, що у своєму ліжку слухає маму, яка без упину та виразно читає казку. Завіконна пасмурність наганяла сон ще швидше. Дивлячись пристально на вікно здавалось - ти зливаєшся з цією сірою реальністю, що диктує тобі погода. Спокійний світло-рожевий колір стін спочатку заспокоював, а потім, дратував очі того, хто ненароком подивиться на них. Викладач стояв за кафедрою і розповідав щось незрозуміле та не цікаве для студентів, що сиділи в аудиторії.
Лампи денного світла рясно освітлювали все навкруги відбиваючись від закритих обкладинок зошитів, що лежали на партах двох останніх рядів. На передніх партах хто уважно слідкував за лекцією, хто малював власно надумані образи, хто просто сидів та слухав лекцію перед відкритим зошитом.
Саме аудиторії такого вигляду для Василя ставали генератором мрій. Він любив мріяти. Навіть більше, він жив мріями. Правда, сьогодні його вигляд набував втомленості. Коли Васі на парах ставало не цікаво, він впадав у філософські роздуми, або починав писати вірші, для його творчої натури це було не дивно. Так і сьогодні, Васіна голова була відірвана від реальності та набувала образів невпізнання. З ліва від нього лежала відкрита газета, яку він не дочитав на перерві. Поряд з ним сиділа його подруга та одногрупниця Наталка. Вона ретельно занотовувала сказане викладачем та уважно слухала його.
Раптом. Василь побачив, що сусідка потягнулась за своєю сумкою і почала ритися в ній. Згодом вона найшла, те що шукала. Це була жувальна гумка.
- Що ти робиш, Наталко?
- Це ж не ввічливо та не красиво.
- Ну й що з того - відповіла вона, та повернувшись на півоберта махнула рукою, та додала, - Хай тобі.
Вася сидів та не розумів, як це може бути? Що взагалі сталось? Щоб студенти на парі починали жувати гумку.
Цей випадок штовхнув Василя у хвилинні роздуми про мораль та проблеми часу. "Невже повага нівелюється?! Невже викладач не стає авторитетом для студента?! Невже досвід та різниця років нічого не значить?!" - все більше поглинаючись в роздуми він дивувався - "Сьогоденний суб’єктивний нігілізм кожного стирає всі раніше закладені принципи життя та відношення поколінь. Молоде покоління стає не керованим. катастрофічна ситуація показує на те, що..."
- Ну як тобі? - раптом його роздуми перебила розмова задньої парти.
Він адаптувався після роздумів та подивившись зліва від себе, побачив газету. Потім подивився вперед - на викладача, та продовжив те, що робив на перерві.
24.12.2009 00.50
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176143
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.03.2010
автор: Raspros