Лине крик у вечірню сутінь…
(Як не хочеш чути — не чуй.)
—Я не можу так жити, так бути!
Бог! Помилуй! Ісус! Порятуй!!!
Я нічого не встиг зробити,
Лиш грішив у своєму житті…
Дай повірити, дай зрозуміти:
Вмер за мене Ісус на хресті!!!
Шепчуть люди стривожено-сонні:
«Чом не молиться він тихцем?»
А юнак кричить на балконі,
Бо вже глянула смерть у лице.
Це останній день наркомана.
Кров скажено пульсує в виски.
Відступає нірвани омана,
Бо реальність взяла у тиски.
Лине крик над холодним містом,
Вибухаючи в душах людей.
І горять Небеса пломенисто:
Батько сина притис до грудей!!!
Він любов’ю його огортає,
Одягає в найкращий вісон,
А юнак розгубився й не знає —
Це насправді, чи може це — сон?!!
Залишаючи біль, страх і втому
Із ілюзії небуття
Він пішов за Ісусом, додому,
Не у смерть, а у вічне життя!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174836
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.03.2010
автор: Галина Левицька