Дощ тихо капає сльозами осені
І в сивім мороці тумани стеляться.
Я чую голос, що гука по-імені,
А оглядаюсь – лише погляд вічності.
Вдивляюсь в постать ліхтаря самотнього,
Що, як маяк, стоїть посеред вулиці.
Минув ще день, і впав на землю листячком,
І оголив печаль зів’ялих спогадів.
****
Гойдає вітер гілля вже без листячка
Й промоклих горобців, що як на гойдалці
Сидять насуплені і набурмосені
У владі вітру і у владі осені.
****
Лиш дітлахи не помічають осені:
Ідуть веселі і калюжі міряють,
Дощ їм не дошкуля - він з ними бавиться.
Дитинством безтурботним посміхається...
****
...А дощ грибний іде повільний, лагідний
І парасольки витикаються грибочками:
Червоні, сині, жовті і у крапинку,
Як мухомори, або жуки-сонечко.
***
…А вітер все гойдає гілочку.
Де музика весни?
Коли вже з’явиться
Та, що вже так давно чекає променів?
07.03.06
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174671
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.02.2010
автор: laskawa