Колеса потяга меланхолійно стукотять,
Навзаводи із днем летять вагони,
В бруднім квадраті мляво мерехтять
Засніжені самітники-перони.
Морозний день. А млосний наче ніч...
З вовни землі тче нескінченні нитки колій.
Морозна думка - відгуч всіх сторіч -
Мені й у сні ніяк не дасть спокою.
Зростають де-не-де хати з роздоль,
Мережаних розкосим сплячим гіллям...
Схрестились коліїї - мов перехрестя доль...
Летять вагони, наче божевільні.
Скоріш! У далину! Ловить життя!
Втікти! Зректись! і почуватись вільним...
А мить уже не має вороття.
Все міря час нам стук меланхолійний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174194
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.02.2010
автор: Орисьо