Слова кохання не лунають,
І поглядом не зігрівають,
Холодні руки пригортають.
Мене вже більше не кохають.
Щодня сльозу гірку ковтаю,
Паперу душу виливаю,
Йому одному довіряю,
Все сповідаюсь - та страждаю.
Бентежать душу негаразди,
Сумнівна постать біля мене.
Чому так? Може чиясь заздрість?-
Безглузде запитання і даремне.
Як далі жити? Хочу щастя:
Людського, справжнього, палкого.
А маю як завжди - нічого:
Нотатник і думки про нього.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172956
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.02.2010
автор: chernoglazka