Десь на задвірках ночі згубився знов світанок,
А зорі так близько , здається – на відстані кроку…
І серце не стукає, тільки завмерши чекає,
Не віда що сни принесуть, у дарунок, пророчі.
Мов по житньому полю - іду навмання та наосліп,
Спотикаючись, падаю ниць у волосся розрив-трави,
І весна полином тихо пахне, так гірко… А небо -
Не лишило мені і краплини сльози на останок …
Все дарма…і мабуть, не потрібна нікому ця сповідь...
Чим же я завинила так тяжко у цьому житті?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172709
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.02.2010
автор: Маска