Дощ за вікнами тихо ридає,
І по склі вже скотилась сльоза.
Ніби син, що вернувсь і не знає,
Чи на нього хтось вдома чека,
Чи зустрінуть його, поцілують,
Чи до серця його пригорнуть,
А чи в хаті вітри вже бушують,
Голі стіни холодні приймуть.
Він не знає, нічого не знає,
Тільки пустка душею гуля.
Він не плаче, бо сліз вже немає,
Лиш луна відгукнулась здаля.
Літній дощ самотиною ходить,
По лісах він з вітрами шумить.
Ніби син, що чужиною бродить,
І за рідними серце щемить.
Він не знає, чи ще повернеться
До своїх, рідних серцю країв,
Він не знає, чи мамі всміхнеться,
Чи побачить ще ключ журавлів.
Вже остання надія згасає,
Як стихає поволі гроза,
Дощ за вікнами тихо ридає,
І по склі вже скотилась сльоза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171876
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.02.2010
автор: oksi