За вікнами осінь і сум на душі,
Холодний дощ листя прибив до землі,
І котяться сльози, мов град, по щоках,
Я міцно тримаю її у руках –
Ту книгу життя, що написана кров’ю,
Що втоптана горем у землю сиру,
Про долю чужу, про сирітськую долю,
Що десь попід тином в холодну пору.
Що знищена вщент, неоплакана буде
Десь кинута в сиві обійми вітрів,
Мине якийсь час, і забудуть все люде,
Ні капельки спогадів, жалю чи слів.
Хороших, поганих, яка вже різниця?
Не скажуть нічого, немов й не було,
Немов загорілась і згасла зірниця,
Так швидко, неначе злякалась чого.
Тяжка, ой тяжкая сирітськая доля!
Та що? Не мені вам про це говорить!
Прочитану книгу закрию поволі
І піду до образа – Бога молить:
« Спасибі, Всевишній, що дав мені маму
І тата, і всіх, кого щиро люблю!
Ти щастя тим дітям дай, Боже, так само.
За це тебе, Отче,всім серцем молю.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171875
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.02.2010
автор: oksi