... я інколи стою, і дивлюся на дощ...
...і тихо слухаю... і тихо думаю...
...що ми усі такі похожі...
... для нас усіх цей спільний дощ...
Та все ж найгірше безпритульним тим,
суспільсиво і батьки, незуміли,
не змогли допомогти яким,
залишивши їх з темнотою один на один.
Їх не бачить ніхто, хоч і мимо проходять сотні людей кожен день,
пезперервні дози алкоголю, дим, в пакетах клей.
А вони наші сестри, вони наші брати.
Я не тільки зрозуміти готовий, а й допомогти.
...прийде вечір...
...надалі падатиме дощ...
...калюжі світло ліхтарів відбиватимуть...
...я знаю, ви так боїтесь цього слова...
...та все ж скажу - ми всі ОДИНАКОВІ !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170858
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.02.2010
автор: steem