Пройшли роки – я вже доросла.
Що – зрозуміла, що – і ні.
Ну а моє дитинство босе
І далі проситься у сни.
Тримаючи в руках кисличку,
Ясне, як веснянкова рань,
З малиново-повидлим личком,
Стрімке і щире без вагань.
Штанці новісінько-протерті –
Відзнака бойових звитяг...
Воно упевнено і вперто
Шукає свій до щастя шлях.
Грайливі очі-небесинки –
Невинна мудрість глибини.
Пухкенька ручка волосинку
Знімає сиву з голови.
Воно ще й досі зрозуміє
Травичку, пташку, звірину,
Розíб’є камінцем уміло
Скляну дорослу тишину.
Не відпущу його від себе
В далеко-невагомі дні –
Разом літатимемо в небо
Ловити посмішки ясні.
2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169865
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.02.2010
автор: olesyav