Серед цього земного раю
вечір повно розлив туману.
Вітер тихо шепоче: ”Знаю,
ти кохаєш її, Світлану.”
Серце рветься на дві частини,
біль оцей я вже не здолаю.
Незабаром звідціль полину,
та її все одно кохаю.
Пройде час – все, мабуть, минеться.
Я повірю цьому обману.
Але вітер і там озветься:
“Ти кохаєш її, Світлану.”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169022
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.01.2010
автор: Повзик Рома