( гумореска)
Пили ми з сусідом вдвох на його зарплату,
В нього сталася біда: загубив лопату.
З цього горя я й сусід узялись напитись,
Бо лопати вже нема, чим буде трудитись?
Другу пляшку пили ми за його Марину,
Бився в груди, клявся в тім, що любить дружину.
А вона, - така стервоза, на нього й не гляне.
Як прийде сусід , то чує: "Знов ти, чудо,- п'яне?"
-Я лиш п'ю, як є причина, дорогий сусіде,-
Скаржиться до мене кум на свої всі біди-
Завтра знов буде причина пляшча роздавити,
Бо в сусіда паркан роблю, як, його, не пити?
Післязавтра - день танкіста, треба ж пом'янути.
-Ніби ти танкістом був? - Не був, можу бути.
Потім моя сука Діна має ощенитись.
Видиш, дорогий сусіде, як же не напитись?
Нащо вони стільки свят в році наробили?
Це усе лише для того, щоб всі люди пили.
Я не винен, що на днях Ленін народився,
Мабуть сам Господь велів, щоби я напився.
Ну, а потім ти, сусіде, круглу дату маєш,
За це гріх не пити, любий, сам то добре знаєш.
Після твого ювілею знов буде причина:
Моя теща найдорожча навіки спочила.
О, широко я цей день буду відзначати:
І сусідів й не сусідів запрошу до хати.
Бо, якби донині, друже, жила та зараза,
То у пекло добровільно я би здався зразу.
Далі знову свято буде, знову пити треба:
Скоро день, коли Гагарін полетів до неба.
Як я маю жити далі - сам уже не знаю,
Лиш відкрию рано очі - дату вже шукаю.
Далі будем відправляти Олену до тітки,
Їде пані до сеньйорів, десь на заробітки.
Та Олена, сестра жінки, як блимне очима,
То трясуться мені ноги і в руці чарчина.
А як прийде до нас в гості, все жінку питає:
"Твій в горівці не втопився, ще й'го чорт тримає?
Тепер трохи буде легше без тої Олени,
Жінка буде без підмоги, з хати не прожене.
Скоро, дорогий сусіде, знову пити буду,
Свято маємо щороку: день нашого суду.
Потім маємо Матрони, потім Михаїла.
Нараз чути жінки голос: "Щоб вона згоріла,
Горівцуня тая клята разом із тобою.
Забирайся мені з хати, лиши ня в спокою".
-Подивись на мою жінку, ніц не розуміє.
Не сварися, моя люба, скоро вже Марії.
"Ах ти, лайдаку поганий,-жінка аж волає,-
Та тебе, п'яницю чорну, усе село знає.
Все. Кінець. Я ставлю крапку. Або ти- Людина,
Або ми чужі віднині"-аж кричить Марина.
Тричі плюнула убік, як чорта згадала,
Витерши чоло спітніле - почимчикувала.
Все. Це,точно, вже - кінець.Остання краплина,
Більше, видно, не побачу дружини і сина.
Може, справді, вже пора якось рятуватись?
Не згадай, сусіде, лихом. Я іду здаватись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168968
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.01.2010
автор: Lesia