Я знов вмираю за тобою
і серце б’ється все частіш й частіш,
коли з тобою бачусь віч-на-віч.
Й ні вдень-вночі нема спокою.
Й не в змозі розум осягнути це:
мільйони разів думала про нас, -
і відчуваю – вогник не погас
і не погасне в найближчі ен життів ще.
Я так втомилась від цього бажання:
хотіти бути разом назавжди.
Я хочу бути вільною! Зажди!
Й не втягуй мене в світ того… кохання…
Розум не хоче… а серцю не накажеш.
І саме воно все тягне у світ мрій.
З якого крок – і перейти до дій…
Боже! З цього безумства виплутатись не можу.
На мені штамп – його не змити:
ти серце, душу, сни … вже й розум полонив!
В кайдани мене закував, не відпустив
тоді… Й не хочеш. А я не можу жити!
9. 11. 2005 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168895
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.01.2010
автор: dzvinka