Небесна радість озера,
Співочий рай верби –
Ми душами ще босими
Прийшли колись сюди.
Невинними хвилинами
Слова текли кудись,
А осінь журавлиною
Просила “Усміхнись”.
Чи ми тоді сміялися,
Не знаю – не скажу...
Ти знаєш, ми зосталися
На тому бережку.
Іди туди, не гаючись,
По лабіринту днів.
Запізно буде каятись
Відсутністю слідів.
Ще поки душі босими
В тій осені стоять –
Ми долею запрошені
В Любові Райський Сад.
2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168185
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.01.2010
автор: olesyav