Смертельно хворі душі у кайданах
Лиш чорний біль і нетерпима туга
Мільярди років у сліпих оманах
І що не день - то все нова наруга.
У наших сльозах би втопився світ
І закричав, якби побачив муки
Давно обпав і облетів наш цвіт
Ніхто не тішився із дивної розлуки.
"Вже краще вмерти, аніж жити так"-
Казали ми і мучилися в болі
Бо на душі давно постав той знак -
Тавро смертельно проклятої долі.
І буде Суд. І встане Правда із колін
Та чи знімуть окови з шиї?
Вони все тягнуть вам зробить поклін
А серце беззупинно ниє...ниє...
Бо вже не хоче жити. І дарма
Шукати в світі щастя і любові!
Я вже шукала - і її нема!
Знайшла лише сліди своєї крові...
Кричати хочеться, а вітер вкрав слова
Глузує з них, мабуть, далеко в полі
Душа смертельно хвора, та дарма!
Я не свята, я захлинаюсь в болі!
Мої сліди ще зацвітуть весною
І кров засвідчить горе, що морило
Серце і душу... Я не буду вже собою
Я вже не я. А полум'я горіло...
Горіла я в душевних муках...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168106
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.01.2010
автор: Галинк@