Не знаючи броду – не лізь у воду. – Так, здається, кажуть? Я би погодилась, би могла хоч ’кусь вагу своїм словом мати. А так… – кий біс, на... воно кому? Тоді й мені – на…?
А все ж треба.
Оповідка про падших янголів?
А чо’ – падших? Хі! би вони так падали! – то ми би всі в пуху їхньому вовтузились.
Але взагалі-то так воно нічо: вранішнє вовтузіння (розумні люді – вранішній секс форева! – єдина мить, коли ті кляті біологічні годинники статей співпадають – то о 5 (п’ятій) ранку. А деякі дурні цей час просипають – мовляв, вставати рано, та ще й виснаження – ну і всякі такі одмовки. То для кого це все робиться, питається? Га? Це ж од цього соням-виконавцям і гарно стає, і хороше, і екстатично-еротично-оргастично – чи оргазменно? – а вони/ви ліниві бевзні, одмущаєтесь. Для себе воно робиться, себто – кожен сам для себе, і то є першочергово. То якщо для себе ліньки, для кого/чого тоді старатись/жити взагалі?), спільне вставання-одягання-затягання одне одного назад в люлю – це ж вам не оте сімейно-прісне: встали кожне зі свого боку ліжка, взули капці, одне вмиватись, друге з чайником, тоді друге вмиватись… Розмови ще ці: що снідати, а що на вечерю, кому що за день зробити треба (ага, наче вони одне про одного не знають нічого, і досі не знають, в кого які плани на день, але знати конче треба. То ше починають сни свої тупі оповідати. – за те про всілякі там цікаво-еротично-фантазійні мовчати – як же це таке розповідати?! ба! ми ж культурні люди! – а що в цих культурних словниковий запас – 200 слів ± кількадесят, - так то нічого, нам і того вистачає, ми одне одного розумієм, ми ж – споріднені душі! – Ха! Ото вже споріднені: на рік-два максимум, а тоді – ну, теж терміновий швиденький пошук нової спорідненості – бо як же це так, що ж скажуть друзі/знайомі/сусіди/родичі/і т.п.? Хіба ж я гірше за інших? Нє, тре всім довести, що я теж треба, і можу, і… - а кому ти треба? комусь? і те хтось потому таке ж як і ти – аби показати іншим, що ти нічим не гірше, що тебе «люблять», а особливо – це твоя нова «друга половина», і то при тому, що при зникненню цієї «половини» - the love of your life – ти за кількась день й не згадаєш, якого кольору її очі, і чи то в тої чи іншої якої була ота гарненька родимочка – всі твої половинки зливаються в щось непевно-желеподібне, не виділяючи з цього варива спогадів, що давно минули, нікого окремо) – то ці такі важливі, виповнені величного пафосу розмови – бутерброди з ковбасою, чи її на вечір і зваримо ще макаронів, чи яєчню на салі? – тільки тоді ти роби, бо мені тоді жир ляпнув, болить – то нашо це? все одно ти ж не підійдеш поцілувати там де той опік, ні, ти обираєш собі брюки до роботи – важлива деталь, особливо коли ти в… - та ні, не варт про це зара, та й не в тім річ. – А чом би не з’їсти те, що перше під руку в холодильнику нащупалось? Рука – вона краще знає, чого тобі хочеться. А чом би не плюнути на ті брючки і не обійнятись? І заміст чмока на прощання – не поцілувати так, аби знов у ліжечко закортіло? або й не в ліжечко, але закортіло. І заміст нудної оповідки – вже вкотре?! – про роботу – розповісти ’когось дивного-хорого-висексаного-аж-до-напівсмерті (ну виїбаного, так, але ж ми культурні люди! – чи то культурні словотворенням не займаються?) сну-байки-вигадки? Чого не сказати своєму сонечку/котику/рибці/зайчику чи яка там у вас тварина щось приємно-компліментне про минулу ніч, типу: «а як ти мило голівкою по бильцю! Хоч не болить? Ходи-но поцілую!» - і не гикайте, у дівчат теж є голівка. Тільки вона одна, і ней думають. Бо вона зверху. А раз одна, то завши тільки нею і думають, а не як хлёпці – то тою подумали, то тою – а як дві хазяйки в кухні, то й борщ не солений. Тож дві головки не надумають того, що одна надума.
Дівчата є розумнішими! Хі! потішим феміністок? Але ж не, не розумніші. Мудріші – так. Простою життєвою мудрістю, бо кожна жінка знає сенс життя, а чоловіки всі віки маються цим питанням. От намаявшись і вигадали, що у кожного має бути своя смисля. Тоді почали визначати для себе – для свого життя. Забувши про одненьку просту річ: і тварини, і рослини, і навіть бактерії – теж живі. Що тоді є смислом їх життя? Забули, як питали дітлахами ще будучи: а що відчуває дерево, як його рубають? Йому ж боляче! – а тепер згадайте, скільки дерев ви зрубали, скільки болю наробили? Скільки отак всього понівечили? – і подумайте, скільком людям/тваринам/рослинам, та хоча б бактеріям щось хорошо-приємне зробили. Зважте на це, бо це і є – Ви.
Велике Ніщо.
А щодо вранішнього сексу – зважте, не ранкового, а вранішнього, тобто ще до ранку – так уявіть собі таку картину: за вікном сіріє імла, ледь світліша за ніч, ви обоє – одне спить, друге ледь розліпило очки і ледь усвідомлює себе, і ото ви позіхнули, поцілували легенько, тоді ще раз, шийку там і таке всяке. Тоді друге, ще не свідомлячи себе і взагалі нічого, уві сні одповідає вам, при чому ота сонна відповідь така ніжна, що в життю такої не буде, бо спляча людина не свідома, і рухається плавно, мов вода перетікає. Так ви будите одне одного цілунками, дотиками, притисканнями. Будите довго, бо ще обоє спите (сплячий сплячого будить, ото цікаво!), і, ще недорозбудивши, збуджуєте водночас, тоді це плавно перетікає-перевертається хто на спинку, а хто зверху – ото вам і підігрівання сніданку, дивіться не попечіться жаром – і ви вже помічаєте – обоє гарячі, трохи зморено-дрімотні од приємної втоми, розморено лежачи-сплутано в якийсь дивний візерунок – що вже ранок, і вже от-от дзвякне будильничок. – Як же так, вставати? Розходитись? – і ви, повні ентузіазму після виспаної ночі, трохи затримуєтесь-невстаєте, будильничок дзенькоче в саму непідходящу мить, коли от-якраз, ви трохи сіпаєте рукою – од несподіванки, десь периферією чуттів здогадуючись, що ’го би вимкнути, - од сіпа руцею він вже десь летить, і, долетівши, таки затикається, і ви раді, і радість ця переповнює-виливається… - самі розумієте, таке описувати – гріх проти себе, у кожного свої маленькі ліжкові хитрощі, але чи це не кращий ранок?
Ви не згадаєте ото смиренно-вчасне вставання, готування якогось снідання; ви не відрізните і за тиждень один ранок від іншого. А такі ото ранки – хоч хай і часті вони, то ще краще, - запам’ятаєте, і за кілька місяців згадаєте: о, то це в той день, коли ми вранці отак і оте…
Хо?
15.08.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167902
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.01.2010
автор: blik