Надлюди йдуть по над планеті,
надночі і надвечори
в своїм щоденнім цім надлеті
вкривають землі догори,
надліхтарі і надпечалі
мене ведуть у наджиття,
а я наддалі і наддалі…
в надсерці спить над каяття.
Пройти прості свої стежин –
я так не можу (не біда).
Надмрії лиш у надлюдини,
в надо́́кеанах надвода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167786
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.01.2010
автор: Повзик Рома