Вона загублена у лабіринтах світу,
Немов та квітка, що бажала розцвіти,
Немов невільниця, поселена у клітку,
Не мала шансу утекти.
А за його вікном ідуть дощі,
І чорні парасолі не ховають сліз.
Він не прорветься через зарості плющів,
Щоб усмішкою воскресити світ.
І дощ співав їм двом пісні,
Щоб душі їхні не вмирали.
Їхнє життя - у боротьбі,
Вони, на жаль, цього не знали.
Вона у клітці гайнувала дні,
І говорила, що закохана у вітер,
Він жив немов в страшному сні,
Не міг свій егоїзм убити.
І душам їхнім співчувало небо,
І тихо плакали дощі.
А їм, дурним, нічого і не треба,
Вони давно замкнулися в собі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167432
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.01.2010
автор: k-ivanka