Заболіла голова,
Заболіли очі,
Бо не можу вже дивиться
А може й не хочу,
Як розтягують Вкраїну
Дядечки буцматі,
Що розсілися у кріслах
Здорові й пихаті.
Що розказують на люди,
Як ми будем жити,
Як прийдуть вони до влади,
Не будем тужити.
Будем їсти ми вареники
Кожний день з сметаною,
Буде в кожної дитини
Рідний тато з мамою.
Ой, як брешуть добрі люди,
Які ж там словечка,
Та забули ми із вами,
Нема в них сердечка.
Незахищені ми люди
Бідні й нерозумні,
А ті тикають в нас пальцем,
Ото мовляв дурні.
Ми їх ділим, розділяєм
На право на ліво,
А вони нам ще й піддакують
Мовляв праве діло.
То хіба ж ми не живемо,
Всі в одній країні?
Може всі ми з вами різні?
Чи може єдині!?
Та мабуть ми однакові
Всі Ми Українці!
То ж єднаймося панове
По всі й нашій ненці!
Повставаймо браття милі
По всій Україні!
Повставаймо і пануймо
В нашій Батьківщинні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166980
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.01.2010
автор: Качан Віталій