У голові думки вирують водограєм,
Хлюпочуть і зривають ураган.
Усе болить, і ти уже не знаєш,
Чи все ж зупинить час отой тиран.
Твоїм емоціям втонути б у безодні,
І там глибоко десь загинути на дні.
Дивлюся в очі, а вони такі холодні,
Немов би все життя жили насамоті.
І сил нема, щоб світ цей врятувати,
Щоб зупинити той бурхливий водограй.
Зникає все, і мить не наздогнати,
І не воскресне на землі вже рай!
Та і якщо духмяне плесо щастя
Тебе якось обніме за плече,
Не вір нікому! Страху не удасться
Тебе спинить. Він просто утече.
Мостами йди крізь темну цю безодню,
І світлом сонця вбий цей водограй.
Нам не здолати ту журбу холодну,
Ти просто далі йди й на неї не зважай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166891
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.01.2010
автор: k-ivanka