Ну ось... Нарешті... Стрілися...
Не думалось колись...
Разóм незвично мріялось
І з нею він лишивсь.
Два мрійники заручені
Перстенями доріг
В широкий світ відпущені,
Cпізнавши перший гріх.
......................
Тим шляхом запорошеним
Пройшло вже сотні ніг,
А на траву не скошену
Ніхто і не приліг.
Як звірі наполохані,
Спішили всі. Куди?
За ними дощ непроханий
Змивав усі сліди.
А порох від залишених
На тім шляху думок
З дощем лишався змішаний.
Але кому урок?
......................
Вони ішли і думали
Про запах диких трав,
Тоді давноминулими
Сльозами дощ втікав.
Вони ішли і бачили
Сліди чиїхось днів.
А грози довго плакали
Над долею слідів.
Вони ішли... Кохалися...
А далі? Промовчу...
Мені трава зізналася –
Спитайте у дощу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166408
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.01.2010
автор: olesyav