Серед зими запахла травами сорочка з льону.
Вдихну у себе, як Життя, той запах я на повну.
Та мить, коли стоїш, неначе дуб, гілками обіймаєш на порозі,
Від щастя плачу я слізьми соснової смоли в морозі.
Стою одна, сер́ед своїх світів, що світять через Праліс.
Мол́юся серцем про тоѓо, хто раптом біля скелі лісом виріс.
З минулого я викликаю зіллям чарівним всі спогади твого коріння.
Не знаю,чи поможе Сонцю це моє,таке просте,навпроти твого,дивне вміння...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166351
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.01.2010
автор: LaLoba