Змиває осінь зимними дощами
Свій золотий, шалений карнавал.
Туман-туман надворі і між нами -
Задумливий і темний, мов провал.
Забуте тло незіграної драми -
Покинутий всіма сумує сад.
Холодний розум зачиняє брами
І почуттям нема шляху назад.
Вони підУть, самотні і обдерті,
В порожній світ, де вже немає нас.
Заломить руки, заголосить серце.
Його уже не вилікує час.
У ньому будуть осінь, терпкий запах
Прибитих сумом пожовтілих трав,
І тихий дощ, що плакав, плакав, плакав...
І з вікон сліз ніхто не витирав
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2010
автор: alla.megel