Щодня росту з деревом серця всередині
Аж раптом назріває Осінь
І падає з шумом листя надії,
Як ненароджені діти надії,
Падає… падає…
Торкаючи гілки-струни
І дзвенить в мені все – плаче дерево…
Надривно і жалісно
Рветься на волю,
Роздираючи груди…горло…
…вростаючи в скроні…
Противиться серце холоду.
Переростаю зиму,
Сподіваюсь на цвіт весною.
Звичайно, якщо і цього разу виживу.
11.05.2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166135
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.01.2010
автор: Рися