Коли думки тікають геть...тобі нічого не залишається. У тебе немає вибору: коли думки тікають геть, у твоїй голові залишаються лише спогади...
***
Вона кудись йшла, проте до кінця не усвідомлювала безглуздості свого пункту призначення. Це було несуттєвим, дрібницею, яка не могла її зараз турбувати, важливим було лише одне - не запізнитися! Вона дуже поспішала, але їй здавалося, що вона ледве переставляє ноги. Це трохи бентежило, виводило із себе. Хоча, якщо поміркувати, то поспішати немає куди, сам задум по своїй ідеї був божевільним. Але якщо все правда? Якщо це не витвір чиєїсь ( її?) уяви, тоді що? Ні, вона все-таки повинна встигнути, інакше потім ціле життя її терзатиме совість і болітиме душа... Якщо ж це лише витвір чиєїсь багатої фантазії, то це послужить для неї уроком. Нервово поглядаючи на годинник, вона ще трохи пришвидшила ходу і тепер здавалося, що вона біжить...
***
Перед очима була лише одна картина: фрагмент тексту, який вона побачила півгодини тому...Це ніяк не підлягало розумінню і не вкладалося в голові. День плавно переходив у вечір, але місця для усвідомлення цього просто не залишалося. У голові були лише спогади, спогади, спогади.... Ще дві години тому вона поверталася зі школи: як завжди, вимучена і безсила. На душі було сумно та неспокійно... Падав сніг... Промайнула думка звернути у засніжений парк: "Там зараз безлюдно, чудове місце, щоб побути наодинці з собою". Йдучи по алеї, вона помітила на лавочці книгу. "Хтось забув" - подумала і підійшла до лавочки. Книга виявилася щоденником у чорній палітурці. Чужий почерк здався рідним, хоч і був незнайомим. Вона поринула у читання...
***
"Сьогодні підтвердилися мої сумніви... Я відчував це, і вони підтвердили. З таким співчуттям говорили, і в очах був щирий жаль, мовляв, такий молодий, лише 17років і........ Я від них тікав, бо вони готові були розридатися. Я знав, що життя продовжується, триває... І я вирішив жити, незважаючи ні на що, бо що у мене ще залишається?"
"Я сьогодні попав під дощ... Я радів йому, наче першому дощу у своєму житті. Каплі були холодні і життєдайні. Я насолоджувався дощем і міряв калюжі. Повз мене проходили сотні людей, тримаючи у руках парасолі і дивилися на мене, наче на божевільного. А я знав, що в них є безліч підстав мені заздрити: я насолоджувався життям так, як ніхто з них ніколи не насолоджувався."
"Сьогодні, після довгої розлуки, я знову побачив її. Я не зміг поглянути їй в очі, так само, як не міг розказати про все... Я боявся. Але не за себе, а за неї. Я обережно обняв її, вкладаючи у цей дотик всю свою любов та ніжність...і цілий вечір старався триматися від неї на відстані. Вона подумала, що я не радий бачити її."
" Я сів за останню парту і лише вдавав, що щось пишу. Насправді я нишком вдивлявся в їх обличчя. І хоч я не міг прочитати їхні думки, але в їхніх очах відбивалися почуття. І всі вони були нещасливими... У кожного - свої болі. А я не міг нічого зробити, щоб полегшити їхні страждання..."
***
"Я щоразу захоплююся нею. Така чарівна - вона постійно говорить, що не може зрозуміти, що твориться у моїй душі...у моєму серці. І завжди вірить мені... Я боюся зробити їй боляче..."
"Сьогодні випав перший сніг і прийшла зима. Я цілий день блукав по місту і тішився цією можливістю. Я знайшов за містом якийсь обрив, і мені здалося, що я зайшов аж на край землі. Це відкриття було немоймовірним. Я дуже часто блукав неподалік цього місця, ішов по рейках, наздоганяючи потяги, наздоганяючи час, але ніколи не бачив цього обриву. Я був збентежений: я зайшов аж на край землі..."
"Вона сказала, що я - її Маленький Принц, а я лише погладив її по золотистому волоссі. Я їй розкажу все... Але потрібно зробити це так, щоб їй не було боляче..."
"Я сьогодні занадто захопився музикою...і не помітив, що переходжу дорогу на червоне світло. Мене ледь не збила машина. Розлючений водій кричав, що якщо мені не потрібне моє життя, то я не маю права позбавляти себе його з чиєюсь допомогою... Я довго думав... Часу залишилося дуже мало..."
[читайте далі "Бережи життя-2"]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165560
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.01.2010
автор: Галинк@